Буквар або абетка з картинками - абсолютно природне для нас явище. Нам складно уявити, що книга для знайомства з літерами може взагалі мати ілюстрацій. Тим часом, саме такі книги – з поодинокими ілюстраціями, але численними промальовуваннями літер, вправами-прописами та текстами для читання – переважали у XVIII-XIX століттях. Ілюстровані букварі були скоріше винятком із правил.
Перший російський буквар із картинками («особами», як тоді говорили) був надрукований наприкінці XVII століття. І хоча укладачем цього лицьового букваря був ієромонах Чудова монастиря Каріон Істомін, це перша книга, яка чітко заявляє: оволодіння грамотою необхідно не тільки для розуміння божественного, але і для цілком світських потреб. Тому сторінки своєї абетки Істомін заповнює не молитвами, як було прийнято раніше, а зображеннями тварин, рослин, побутового начиння. Сама літера як би «складена» з людей, що стоять у різних позах, зображена різними шрифтами і навіть різними мовами (слов'янською, грецькою, латинською, польською).
Майже сторіччя буквар Істоміна залишався єдиним ілюстрованим російським букварем: у численних азбуках XVIII століття ілюстрації використовувалися лише як заставки, віньєтки, елементи декору сторінки. Зате XIX століття можна з повним правом назвати «золотим віком» ілюстрованих азбук та букварів. Відкриває цей ряд абетка «Подарунок дітям на згадку про 1812 рік», створена художником Іваном Теребеневим. Щоправда, освоїти грамоту за цією книгою зможуть лише найстійкіші; швидше, це перший і дуже яскравий приклад політично заангажованої азбуки. Теребенєв малює 34 картки з карикатурами на переможених французів та глузливими підписами, кожна з яких починається з певної літери російського алфавіту. Наприклад з Д: «Додому пора! Марш! Марш! Досить погостили! Без носа, рук і ніг у чепцях нас відпустили».
Після азбуки Теребенєва входить у моду листова подача азбукового матеріалу: з гарно переплетених книг азбуки перетворюються на папки з великими аркушами або набори маленьких карток. Адресатом таких видань зовсім не обов'язково є дитина (невипадково багато російських дореволюційних абеток зберігаються в європейських бібліотеках, куди їх вивозили іноземні мандрівники), а їх первинним завданням стає не навчання грамоті, а знайомство з різними сторонами навколишнього життя. Особливою популярністю серед творців азбук користуються дві теми: всілякі звіринці та «сцени з російського життя». Оскільки жодних стандартів і «санпінів» (санітарно-гігієнічних вимог) на той час не існувало, видати абетку могла фактично будь-яка людина, яка має бажання та засоби. До нас дійшла навіть анекдотична «антиазбука» 1875 року, написана з грубими орфографічними помилками. Безіменний автор цієї азбуки залишив незвичайний автограф, супроводжувавши ілюстрацію до букви Я підписом: «Я з гарячими колачами».
Нам невідомо, чи використовувалися подібні букварі у казенній освіті; але ймовірність цього невелика - у школах, училищах, гімназіях у ході були набагато нудніші та дешевші прописи. Але унікальний приклад авторської азбуки, призначеної саме для роботи в класі. Це видана 1867 року книга «Ученье – світло. Російська абетка для наочного навчання». Склав її педагог Олександр Радонезький, один із учасників потужного громадського руху за оновлення освіти. Він вважав завданням абетки як навчання «азам і складам», але, головним чином, розумовий розвиток дитини, пробудження його думки і допитливості, створення цілісної картини світу. Малюнки для абетки виконав художник Павло Марков. Всі зображення букв в абетці «вписані» в малюнок, а тема самого малюнка тісно пов'язана з другою частиною абетки - хрестоматією з текстів російських класиків (Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Некрасова та ін.).
Для приватного домашнього навчання була призначена і знаменита абетка Олександра Бенуа (1905) - папка з листами великого формату (32×26 см). Кожен малюнок азбуки – повноцінна картина, насичена, як зауважив поет Михайло Кузмін, «поезією петербурзьких дитячих кімнат». Напевно, це єдина у світі азбука, персонажі якої вийшли на театральні підмостки (Арап з'явився у балеті Ігоря Стравінського «Петрушка») та стали героями музичного твору (композитор Микола Черепнін написав «Чотирнадцять ескізів для фортепіано до «Азбуки») Олександра Бена.
Слідом за Бенуа багато художників звертаються до азбучної теми. В 1911 виходить «Абетка» Єлизавети Бем, в якій художниця відтворює рукописний посібник царя Олексія Михайловича «Буквіця». Вона скрупульозно перемальовує зображення старовинних букв і супроводжує їх зображеннями предметів і явищ XVII століття.
Нам відомі дві домашні абетки російських художників, створені ними своїх дітей. Перша - азбука Володимира Конашевича, яка є папкою з 36 окремими кольоровими листами. Це одна з перших навчальних посібників, надрукованих за новою орфографією, без «єрів» та «ятей». Абетка Конашевича народилася з листування з дружиною та донькою: після революції його сім'я застрягла на Уралі, відрізаному від Петрограда армією Колчака. «Тато писав мамі листи, а мені надсилав картинки. На кожну літеру алфавіту, – згадувала донька художника Ольга Чайко. - Мені було вже чотири роки, і, очевидно, він вважав, що настав час вже знати літери».
На відміну від інших видань, «Абетка у малюнках Вл. Конашевича» справді призначена для освоєння грамоти: на другій сторінці обкладинки навіть надруковано своєрідні правила користування виданням: «По загальному правилу, в словах, що пояснюють зображення кожної сторінці, перша літера є буква, вивчення якої призначено изображение». Особливо виділялися літери, скасовані новими правилами правопису (вони були надруковані червоною фарбою).
«Абетка» Конашевича виходить 1918 року, а 1919-го свою «Радянську азбуку» створює Володимир Маяковський. Він пише для абетки короткі вірші та малює всі ілюстрації, і навіть власноруч розфарбовує 5000 екземплярів. Звичайно, дітям у руки таку азбуку не даси - Маяковський призначав її безграмотним червоноармійцям із «окопів». 
Неодноразово ілюстрував азбуки художник Мстислав Добужинський, друг Олександра Бенуа. У 1911 він намалював «Азбуку Стіви та Доді» для своїх синів Ростислава та Всеволода, а «Веселе азбуку» 1925 року присвятив усиновленому ним племіннику Валерику. Літери у «Веселій абетці» одночасно є і героями книги, і елементами книжкового декору. Вони постійно змінюють свої накреслення і ніби танцюють по всій сторінці. А скасовані 1917 року літери «ять», «і» десяткове, «фіта» зайняли почесне місце під скляним музейним ковпаком на віньєтці наприкінці книги.
Ще один знаменитий книжковий ілюстратор, Володимир Лебедєв, створює цілих дві абетки. У 1925 році виходить «Абетка», що містить зображення літер і предметів, а трохи згодом – «Живі літери», де ілюстрації Лебедєва супроводжуються віршами Самуїла Маршака.
Рифмовані рядки присвячені робітничим професіям; Назва кожної професії починається з певної літери алфавіту. З неї ж починається і ім'я зображеного на малюнку дитини, яка мріє освоїти цю професію. Рідкісну винахідливість виявив Маршак, підбираючи потрібні професії: у нього з'явилися гранатометник Гліб, цинкограф Цезар, мовознавець Яків.
«Живі букви» привертають увагу і незвичайним друкарським рішенням. Це велика папка (29×22 см), в яку вкладено 28 окремих аркушів з картинками та віршами, восьмисторінкова брошура з рекомендаціями для дорослих, два планшети та два картонні аркуші для вирізування літер. Ось як автори рекомендують користуватися цими матеріалами: «Попросіть старших почитати вам вірші, а самі уважно розгляньте малюнки і постарайтеся запам'ятати літери. Щоб допомогти вам навчитися читати, ми надрукували на окремих аркушах 134 літери і 10 цифр. 
Виріжте їх акуратно і спробуйте складати з літер слова. Щоб картонні літери не губилися, ми приклеїли до папки два аркуші з прорізами-кишеньками. У ці кишеньки можна вставляти літери, у тому числі виходить слово. Коли друкарні друкуються справжні книжки, наборщики як і складають із окремих букв слова. Тільки літери не картонні, а свинцеві. Спочатку складайте слова коротше, простіше, а потім можна братися за слова справжніші та важчі. Бажаємо вам якнайшвидше навчитися читати!»
Ну і на завершення нашого короткого знайомства з картинками в букварях давайте подивимося на «Казкову абетку» Тетяни Мавріної. Кожна літера її азбуки стає «домом» для численних казкових персонажів, у назві яких є ця літера. Качка та Удалець живуть на сторінці з літерою У, Ведмідь – на Ь, Ріпка – на Р.
Анна Рапопорт
20 серпня 1634 року московський видавець Василь Бурцов надрукував перше вітчизняне видання «Букваря мови Словенська», а з 1872 по 1875 роки Лев Толстой «доводить до пуття» свою «Азбуку», відклавши роботу над романом «Анна Кареніна».
Першу слов'янську «Азбуку» надрукував у Львові 1574 року Іван Федоров. Але видання було настільки обмеженим, що так і не потрапило до широкого загалу. Сьогодні зберігся лише один екземпляр цієї книги, що зберігається у бібліотеці Гарвардського університету.
Більш доступний друкований Буквар слов'янських мов з'явився на світ у литовському Вільно (сучасний Вільнюс) у 1596 році під авторством Лаврентія Зізанія. Але він так і не набув широкого поширення, як і подальше видання 1618 року. Причина банальна – Велике князівство Литовське входило до складу польської Речі Посполитої, де воліли використовувати для читання та письма латинську абетку, а не слов'янську кирилицю.
А ось видання Буквара 1634 в Москві потрапило в саму точку. По-перше, воно виявилося надзвичайно затребуваним російськомовним населенням, а по-друге, друкар Бурцов створив справжній шедевр, який було цікаво читати як дорослим, а й дітям.
Історії невідомо, коли Василь Бурцов народився, а помер він після 1648 року. Але створений цією людиною «Буквар» дав неймовірний поштовх до розвитку російської культури та підвищення грамотності населення.
Православна книга для всіх
У книзі можна було знайти слов'янську азбуку, цифри, розділові знаки та склади, вірші для заучування слів у порядку алфавіту, а також найважливіші витримки зі Старого та Нового Завітів. Василь Бурцов особисто написав передмову для дорослих та вчителів, а також віршоване послання учням.
Він виділив великі літери та розділи Буквара червоним кольором, а на фронтисписі (малюнок, розташований на одному розвороті з титульним листом) помістив картинку, на якій вчитель карає різками недостатньо старанного учня.
У 1637 році друге видання Буквара Бурцова ще зменшилося в розмірах (87/139 мм), ставши на довгі рокизразком підручника для «першокласників».
Буквар для дворян Каріона Істоміна
Наступним упорядником букваря став учитель дітей царського прізвища Каріон Істомін. Саме він підготував і видав 1694 року для навчання царевича Олексія(Сина ПетраI) «Буквар слов'яноросійських писмен ...»
Щоправда, це була не зовсім книга, а комплект із 46 мідних табличок, на кожній з яких вигравіювали одну з букв алфавіту, відповідні картинки та повчальні пояснення. Картинки та тексти вчили вести правильний спосіб життя, не грішити, любити Бога та царя.
Усього було виготовлено 106 примірників такого Буквару, і вони миттєво розлетілися серед російського дворянського стану.
Народна «Абетка» Льва Толстого
За однією з версій, у дитинстві майбутнього класика російської літератури Лева Толстогонавчали за букварями Бурцова та Істоміна, які на той час дещо морально застаріли.
Вже у зрілому віці відомий письменник звернув увагу на загальну неграмотність населення і вирішив допомогти «мужичкам» позбутися її. У 1872 році він власним коштом видав чотири великі книги, об'єднані загальною назвою «Абетка».
Провідні педагоги на той час нещадно критикували «примітивність» її мови, не розуміючи, що підручник написаний саме для простолюдинів. З 1872 по 1875 роки Лев Толстой «доводить до пуття» свою «Азбуку», відклавши роботу над романом « Анна Кареніна». Письменник навчає дітей правильної поведінки, релігійної смиренності та відмови від революційних ідей.
І це дало карколомні результати. Тільки до радянської реформи алфавіту 1918 року «Абетка» Толстого витримала понад 30 перевидань, а в багатьох сьогоднішніх підручниках можна знайти витяги з неї.
З приходом Радянської влади з неграмотністю в країні вирішено було покінчити назавжди. Але вчити потрібно було не стільки дітей, скільки дорослих, та навчати відповідно до нової ідеології.
У «Військовому букварі» 1919 року та «Азбуці червоноармійця» 1921 року картинки до літер алфавіту стали ідейно грамотними і вчили солдатів вести нещадну боротьбу з білогвардійщиною.
У 1919 році в оформленні такої ж пропагандистської «Радянської азбуки» взяв участь Володимир Маяковський, що нещадно викривав буржуїв та їх посібників.
«Буквар» Миколи Головіна (1937)
По ньому наприкінці 1930-х – 1940-х роках вчилися читати та писати діти величезного Радянського Союзу. У книзі Миколи Головінавже не було післяреволюційної агресії, а учням знову почали подавати шаблони правильної поведінки.
Картинки стали яскравими, простими та позитивними, а тексти та вірші розповідали про дитинство Ленінаі Сталіна. Після викриття культу особи Сталіна розповіді та вірші про нього вилучили, але нові видання «Букварів» все одно витримувалися на кшталт радянської ідеології.
«Буквар» Всеслава Горецького (1971)
Представники старшого покоління називають це видання найзрозумілішим і найдобрішим. Автор в ігровій формі вчив школярів літерам, вперше почавши подавати їх із широко поширених голосних А та Про.
Школярі вчилися читати разом із казковими героями Буратіно, Незнайкоюі Мурзилкою, розгадуючи веселі загадки і ребуси, а вірші, що легко запам'ятовуються Олександра Пушкіна, Корнея Чуковського, Самуїла Маршакаі Агнії Бартодопомагали розвивати пам'ять.
Буквар Горецького витримав понад 30 перевидань. Книгу, що стала справжнім бестселером, продовжували друкувати навіть після розпаду СРСР, поки йому на зміну не прийшли сучасніші, але далеко не такі цікаві підручники.
У нових «Букварях» і «Абетках» вже немає згадок про радянську ідеологію, зате є нові слова, які міцно увійшли в наш побут із західної культури.
До ніга як вхідний квиток у цілий світ – світ дитячої літератури. Перша абетка з'явилася в Росії у ХVI столітті. Пропонуємо разом із Наталею Лєтниковою зазирнути у п'ять дореволюційних книг для навчання читання та дізнатися про їхню історію.
«Абетка» Івана Федорова
Перший буквар друкар випустив 1574 року у Львові. «Заради швидкого дитинства», - написано від укладача. Алфавіт розташований у прямому, зворотному порядку та вразбивку. 40 аркушів по 15 рядків на кожній сторінці написані старослов'янською з чорним орнаментом із сплетеного листя, бутонів, квітів і шишок, характерних для видання Федорова. Вчені схиляються до думки, що це перший друкований підручник грамоти для східних слов'ян. Єдиний відомий екземпляр федорівської «Абетки», що зберігся до наших днів, знаходиться у бібліотеці Гарвардського університету. Передбачається, що колись книга належала збирачеві предметів старовини Григорію Строганову, у спадкоємців графа раритет купив Сергій Дягілєв, а потім книга потрапила за океан.
«Буквар мови словенська» Василя Бурцова
Перше посібник з навчання грамоти у Москві було випущено 1634 року. Воно змінило у цій справі Псалтир. Автором став «під'ячий азбучної справи» Московського друкарського двору Василь Бурцов. Друкар зберіг структуру абетки свого попередника Івана Федорова, але зібрав під однією обкладинкою алфавіт, склади, тексти для читання, назви чисел та розділових знаків. Книга вчить граматики та орфографії.
У другій частині зібрані молитви та притчі царя Соломона. Буквар Бурцова постав перед читачами у кольорі: видавець виділив червоним літери, склади та назви розділів. Книга стала основним посібником з навчання грамоти у Росії. У другому виданні друкар додав повчальну гравюру. Перша картинка на шкільну тему в букварі – все як у дореволюційній школі: учитель карає учня різками. Справжні видання букваря Бурцова зберігаються у Російській державній бібліотеці.
«Буквар» Каріона Істоміна
Перша ілюстрована російська абетка з хитромудрою назвою: «Буквар слов'яноросійських писмен статутних і скорописних, грецьких, латинських і польських з утвореннями речей і з повчальними віршами: На славу Всетворця Господа Бога і на честь Пречисті Діви Богороді. Перші екземпляри видавець і вчитель дітей царського прізвища Каріон Істомін підніс матері Петра Великого – цариці Наталії Кирилівні – для онука її царевича Олексія. Оформлення за статусом - рукописна книга розписана золотом та фарбами. Друковане видання вийшло 1694 року у 106 примірниках. 43 гравірованих на міді листа, на кожному - буквиця з людських постатей, предмети на цю літеру та повчальні пояснення. Малюнки виконав Леонтій Бунін – учень голландського гравера Збройової палати Схонебека. Один із екземплярів «Букваря» Істоміна зберігається в петербурзькій Публічній бібліотеці.
«Абетка» Льва Толстого
Більше ніж абетка. Не тільки знайомство з алфавітом, а й повчальні історії для читання, навчання рахунку, розповіді з історії, природознавства, про життя в екзотичних країнах. Чотири великі книги. Перші нариси Лев Миколайович зробив 1868 року. Класик спочатку не мав наміру обмежуватися лише «буковкладенням», прагнув зробити навчальний посібник для «маленьких мужичків» цікавим. Перевіряв, наскільки зрозуміло викладено матеріал, – у домашній школі. Тридцять учнів осягали ази грамоти під керівництвом Толстого, дружини його Софії Андріївни та старших дітей. Вийшла «Абетка» у 1872 році та викликала суперечки серед педагогів. Критикували «народність» мови та методичні підходи. Реакція змусила Толстого відкласти роботу над «Анною Кареніною» і в 1875 випустити «Нову азбуку», ще за життя класика посібник витримав понад тридцять перевидань. Сама «Абетка» виходить із друкарні й у ХХI столітті, дитячі оповідання Льва Миколайовича – невід'ємна частина дитячих хрестоматій. Ось уже яке покоління «маленьких мужичків» проливає сльози над історією лева та собачки та переживає за Філіпка.
«Абетка в картинах» Олександра Бенуа
Цілий цікавий світ на книжкових сторінках. Навіть повчальний вислів «Вчення світу а неучення темрява» написано не на грифельній дошці вчителем, а на аркуші паперу, який тримає ... в лапі сова. Олександр Бенуа - російський художник, історик мистецтва, ілюстратор зі світовим ім'ям, залишив у своїй абетці лише літери та кілька слів, наповнивши дитячу книгу неповторними образами. За книжку для найменших Бенуа взявся невипадково.
Художник вважав, що естетичний смак треба виховувати змалку. Літери - лише органічне доповнення до ілюстрацій небаченого раніше у дитячому книговидавництві рівня. Разом з маленьким читачем по абетці подорожує арап Іакінф - так і ведеться розповідь від першої літери «а» до іжиці. «Я навчився читати і писати російською», - укладає наприкінці книги головний герой. Автор книги Олександр Бенуа навчив своїх послідовників-книговидавців фантазії, такої необхідної при оформленні дитячої книги.
За радянських часів подібні факти замовчувалися, а Церква і священнослужителі більшовицькою пропагандою протиставлялися освіті та, нібито бажали, щоб народ залишався максимально “темним” і неписьменним. Тим часом, насправді складно знайти організацію або окремих особистостей, які зробили б для російської народної освіти більше Церкви.
Християнство є релігією книги. Християнська просвіта за визначенням завжди була тісно пов'язана не тільки з навчанням основ віри, але і з навчанням грамоти, тому що без оволодіння грамотою дуже складно було знайомитися зі Святим Письмом і величезним масивом християнської літератури.
Християнські просвітителі були дуже зацікавлені у навчанні грамоти широких верств населення і завжди приділяли цьому процесу належну увагу. Становлення та розвитку процесу навчання грамоті на Русі можна опукло простежити саме з прикладу їх творчих знахідок і створених ними навчальних посібників: азбук, букварів, азбуковників (словників) тощо.
У розвитку методів та засобів навчання грамоти в Росії до революції можна виділити п'ять історичних періодів, які ми спробуємо коротко оглянути: X-XV століття, XVI-XVII століття, XVIII століття, першої половини XIX століття та другої половини XIX століття.
- Давньоруський етап (X-XV ст.)
У ХІ ст. Давня Русь була найписьменнішою країною Європи після Візантії. Це не дивно, оскільки в цей момент часу в одному місці склалася ціла низка сприятливих факторів, з яких можна виділити три основні.
Другий – культурні зв'язки з Візантією та хрещення Болгарії, що передувало хрещенню Русі, завдяки чому остання отримала у момент звернення до християнства до 200 слов'яномовних священиків і вже перекладені слов'янською мовою Святе Письмоі низку інших книг.
Третій – розповсюдження на території Русі такого дешевого і доступного письмового матеріалу як береста, який можна було видобути на околицях практично будь-якого населеного пункту і відразу приступити до подряпини на ньому букв дерев'яною тріскою або кістяним стилом.
Початковий рівень грамотності у період досягався під час освоєння абетки, читання, письма і рахунку. На жаль, спеціальних навчальних посібників у цей час не було, а якщо їх і створювали – то для дітей правителів, у поодиноких екземплярах. Навчальні посібники зводилися максимум до таблиць, що містять абетку і числа. Учні, що ледь освоїли їх, відразу приступали до відпрацювання навичок читання на Псалтирі та інших богослужбових книгах, що вимагало від читача титанічних зусиль.
Давньоруський абет до нашого часу дійшов дуже мало, найдавніші відносяться до XI ст. Одна з них є барельєфом на стіні церкви Святої Софії в Києві, інша – навчальна азбука – написана на берестяній грамоті.
З XIII ст. збереглися чотири абетки, які у виявлених археологами берестяних грамотах. Серед інших археологічних знахідок, знайдених у Новгороді, зустрічаються також ялівцеві таблички із зображенням алфавіту. З кінця ХІІІ ст. до нас дійшли перші словники - "азбуковники".
При цьому, судячи з виявлених археологами берестяних грамот, вже тоді початковим рівнем грамотності на Русі володіли чоловіки і жінки, молоді люди й люди похилого віку, воїни, купці, селяни і ремісники, жителі міст і сіл - тобто люди різного соціального становища.
- Початок друкарства (XVI-XVII ст.)
Винахід друкарства серйозно розширило можливості початкової освіти, дозволивши виготовляти для навчання грамоті величезну на той час кількість якісних азбук та спеціальних навчальних посібників – букварів.
У цей і наступний періоди російські просвітителі, такі як: Іван Федоров, Лаврентій Зізаній, Мелетій Смотрицький, Тимофій Вербицький, Спірідон Соболь, Василь Бурцов, Симеон Полоцький, Каріон Істомін, Федір Полікарпов, Гаврило Бужинський, Феофан Прокоп ), що випускалися в 9 містах на території сучасних Росії, Білорусії, Литви та України та витримали 39 видань.
Винахідником першого на Русі спеціалізованого навчального посібника для освоєння азів грамоти вважається диякон та першодрукар Іван Федоров. Свій перший буквар він видав у Львові 1574 року, а за 4 роки зміг випустити ще й його друге видання завдяки допомозі відомого православного мецената з Речі Посполитої князя Костянтина Острозького.
В основу букваря Івана Федорова було покладено літературний метод, при якому учні заучували назви літер (“аз”, “буки”, “веди”), складали їх склади і заучували їх, потім читали “за складами” (називаючи кожну літеру, становили склади і приєднували їх до попередніх складів), а потім "по верхах" - не називаючи букв і складів.
Реалізація методу забезпечувалася послідовністю викладу матеріалу в підручнику: спочатку абетка у прямому та зворотному порядку, потім початкові вправи для читання у вигляді складів, далі відомості з граматики: про дієслова, наголоси, скорочення (слова під титлами) в алфавітному порядку і т.п.
У другій частині букваря наводилися молитви і вислови з притч Соломона і послань апостола Павла, які служили вправами для читання і, водночас, світоглядними настановами учня. Система навчання числам була представлена особливою нумерацією параграфів з 1 до 100, потім сотнями до 500, інші сотні і перші тисячі наводилися списком наприкінці підручника.
Наступні вітчизняні букварі (архієпископа Полоцького Мелетія (Смотрицького) 1618 р., Спиридона Соболя 1619-1631 рр., Василя Бурцова 1634-1657 рр. та інших авторів) переважно копіювали структуру букваря знаменитого першодрукаря, в основному відрізняючись - Складів, слів, текстів.
Один із продовжувачів справи Івана Федорова, Василь Федорович Бурцов-Протопопов, вважається найбільшим російським видавцем другої чверті XVII ст. Його абетки розходилися серед усіх станів циклопічними для тих років тиражами – більш ніж у 23000 екземплярів.
У букварі Бурцов додав гравюри-ілюстрації і застосування для набору тексту відразу декількох шрифтів. Його нововведенням стало виділення великої літери, з якої розпочиналося перше слово параграфа червоним кольором. Звідси "червоний рядок".
У підборі текстів для читання Василь Федорович також вніс цікаву новацію – всі вони не використовувалися при богослужінні та були незнайомі читачеві (тобто їх не можна було прочитати напам'ять). Спрямованість цих текстів мала моральну спрямованість, щоб не тільки розвивати в навичці читання, але й представляти йому правильні зразки поведінки.
Ідею морального наповнення букваря повною мірою реалізував чернець Симеон Полоцький, видання якого від 1679 мало 320 сторінок і більше 280 з них містили тексти для читання моральної та релігійної тематики. За його «Букварем словенської мови» навчався майбутній імператор Петро Великий.
Насельник московського Чудова Монастиря ієромонах Каріон (Істомін)в 1694 році видав свій "лицьовий" буквар, унікальною особливістю якого стало повне гравірування навчального посібника з метою полегшення засвоєння матеріалу за рахунок текстів, що пояснюють картинок. «Та що бачить, це і назве», – коментує у передмові до видання новий педагогічний прийом сам Каріон (Істомін). На 44 аркушах його букваря вмістилося понад 400 ілюстрацій до тексту.
Додатково до слов'янської азбуки видання містило також алфавіти грецьку, латинську та польську – з метою подальшого навчання також іноземних мов.
Пізніше просвітитель видав ще один буквар, у якому вперше додав до прозових текстів для читання вірші, присвячені церковним святам.
Букварі та азбуковники XVI-XVII століть містили також деякі відомості з граматики, що полегшують учням засвоєння матеріалу при подальшому продовженні навчання.
- Петровські реформи (XVIII ст.)
Цей час недаремно називають “Епохою Просвітництва”, оскільки задумане Петром I докорінне перебудову всього державного апарату було неможливо без величезної кількості кваліфікованих і які мають грамотою фахівців. У цей час представники всіх станів прагнули опанувати грамотою, аби досягти життєвого успіху.
Друкар Федір Полікарпович Полікарпов-Орловбув студентом Слов'яно-греко-латинської академії в Москві, а пізніше очолив цей перший російський ВНЗ.
Його буквар 1701 року унікальний тим, що всі навчальні матеріали повністю повторюються трьома мовами – слов'янською, латинською та грецькою. Це дозволяло студентам не тільки продовжити освіту рідною мовою, але також одразу почати знайомитися з літературою грецькою та латини. Буквар був об'єднаний з азбуковником, який також доповнив видання усіма трьома мовами.
Наступний відомий посібник XVIII століття, упорядником якого вважається єпископ Рязанський Гавриїл (Бужинський), за співвідношенням моральної та навчальної складових нагадує «Буквар мови словенська» Симеона Полоцького.
«Юності чесне зерцало або Показання до житейського поводження, складене від різних авторів» владикою Гавриїлом у 1717 році, пропонувало читачам такий набір цитат зі Святого Письма, який послідовно проводив ідеї петровських реформ, царського єдиновладдя. Наприклад, мораль на літеру Б: «Бійся Бога і Царя, і жодному ж їх противися»; на літеру Н: «Небо високо, земля широка, серце Цареве не личить».
Традиційна абетка, що входить до складу цієї книги, відрізнялася в застосуванні нового цивільного шрифту – включенні скорописних накреслень літер, які дозволяли їхньому обмінюватися кореспонденцією в похідних умовах. Таблиця з цифрами, традиційно наведена наприкінці посібника, доповнювалася арабськими числами навпроти традиційних чисел кирилиці.
У такому ж ключі був виконаний і найпопулярніший буквар XVIII століття «Перше вчення юнаком…» архієпископа Новгородського Феофана (Прокоповича)від 1720, який витримав цілих 20 видань.
Його новацією стало, окрім морально-виховних матеріалів, відомостей з граматики та базового посібника для освоєння грамоти, наявність розділу, покликаного прищепити навички критичного мислення та ерудиції. Цей розділ містив тлумачення автора ряд основ релігійного вчення, і навіть критику деяких поширених забобонів.
У другій половині XVIII століття такими авторами, як вчений-лінгвіст А. А. Барсов, видавець Н. І. Новіков та сербський педагог Ф. І. Янкович-де-Мірєєво, було випущено дещо спрощеніших, без ілюстрацій, але разом з тим та більш масових видань букварів. За своїм наповненням вони стали помітно більш «світськими» і в розділі додаткових матеріалів містили багато корисних відомостей про світ: про пори року, кількість місяців і днів у році, сторони світла, існуючі держави тощо.
- Перехід до складового методу (Перша половинаХІХ ст.)
У першій половині XIX століття навчальних посібникахЛітературний метод поступово замінюється на складовий. Тут учні після запам'ятовування літер переходили до заучування коротких складів та читання складених із них слів, та був до читання довших слів і речень.
На основі складового методу було складено: «Чудова російська азбука. Подарунок для добрих дітей» 1844 року від революціонера, поета та публіциста Миколи Платоновича Огарьовата «Ялинка. Подарунок на Різдво. Абетка та поступове читання» 1846 року від педагога та дитячого письменника Ганни Михайлівни Дараган.
Цікаві і азбуки цього періоду, що стали наслідком творчих пошуків подачі матеріалу: азбука в картинках «Народи земної кулі» 1820 року, видана в 1809 році «Нова російська азбука, наступна для навчання дітей правильному чистописанню» листа, а також азбука-хрестоматія 1806 «Подарунок для дітей ...».
- Перехід до звукового аналітичного методу (друга половинаХІХ ст.)
Суть звукового аналітичного методу один з його піонерів В. Золотов пояснював так: учень починає «прямо зі слів, з цілого, потім поступово переходить до розкладання слів на склади і, нарешті, складів на літери».
На основі даного методу знаменитим педагогом Костянтином Дмитровичем Ушинськимв 1864 був складений буквар «Рідне слово», який складався з «Абетки» і «Першої після абетки книги для читання». Цей буквар став рекордсменом за кількістю видань (147 разів).
Матеріали підручника, призначені на навчання письма і читання, вводилися за принципом поступовості в наростанні проблеми засвоєння. Тексти для читання були об'єднані тематично і давали дітям природничі, географічні, історичні та літературні знання.
Його послідовники Н. Ф. Бунаков (1871), В. І. Водовозов (1873), Д. та Є. Тихомиров (1873), В. П. Вахтеров (1898), В. А. Флеров (1907) у своїх виданнях дотримувалися заданої ушинської структури та принципів подачі матеріалу.
У 1872 і 1875 роках побачили світ, відповідно, «Азбука» і «Нова азбука» Льва Миколайовича Толстого, що включали абетку, книги для читання, арифметику та методичний посібник для вчителя. Багато текстів граф Толстой написав сам, іншу частину підібрав із казок народів світу, російських прислів'їв та загадок.
На закінченняхочеться сказати, що на початку XX століття більшості великих населених пунктів діяли однокласні чи двокласні народні школи, лише незначна частина яких перебувала балансі держави (казенні) чи великих меценатів (приватні). Більшість шкіл утримувалося рахунок органів місцевого самоврядування (земські) чи організовувалося з урахуванням місцевого храму (церковно-парафіяльні).
Церковно-парафіяльні школи не сильно поступалися земським як подання матеріалу і мали уніфіковану з останніми програму навчання: Закон Божий, церковний спів, лист, арифметику та читання.
До початку XX століття базовим рівнем грамотності мало не менше 25% населення Російської імперії. Це стало можливим завдяки посібникам та творчим знахідкам російських просвітителів, більшість із яких походили з церковного середовища.
Андрій Сегеда
Вконтакте
Історія Буквару
Давньоруською перша літера алфавіту називається аз, друга - буки. От і вийшло аз-буки, або азбука. А слово буквар означає «збори букв», як словник – «збори слів».
Спочатку під абеткою розуміли алфавіт, пристосований на навчання грамоті. Найдавніші слов'янські азбукиу вигляді написів, написаних на стінах споруд, відносяться до IХ століття. Найдавніша російська навчальна абетка відноситься до ХI століття і записана на берестової грамоти. Абетка давніша за Буквару.
Букварем стали називати друковані азбуки, до складу яких входили не лише алфавіт та склади, а й матеріал для читання.
Буквар – це підручник для навчання грамоти, посібник з розвитку мови та логічного мислення у дітей.
У Росії її перший слов'яно-російський буквар з'явився 1574 року Івана Федорова. Написаний буквар старослов'янською мовою. Деякі його сторінки прикрашені орнаментами з листів, бутонів, квітів і шишок. Першу сторінку займають 45 малих літер. Причому алфавіт наводиться у прямому та зворотному порядку. Такий прийом повторення алфавіту допомагав кращому запам'ятовування. У цьому букварі є і дво-, і трилітерні склади, і розділові знаки. У ньому є так само розділи з граматики та орфографії. У матеріал для читання включені молитви, притчі, настанови.
У сучасному алфавіті 33 літери. Кожна буква означає звук (виняток - м'який знак та твердий знак). Бувають звуки приголосні та голосні.
Голосні тягнуться в пісеньці дзвінкою,
Можуть заплакати та закричати,
Можуть у ліжечку баюкати дитину
Але не хочуть свистіти і бурчати.
А згодні згодні
Шелестіти, шепотіти, скрипіти,
Навіть пирхати і шипіти,
Але не хочеться співати їм.
(Валентина Берестова про гласних та приголосних)
Згідні звуки можуть бути дзвінкими та глухими.
Я, Е, Ю, І, Е будуть м'якими.
Звуки в складах перед голоснимиА, О, У, Ы, Е будуть твердими.
На кожен звук можна вигадати слово.
Висновок: Звуки живуть у словах навколо нас.